1 ВІДРОДЖЕННЯ ТА
ЗБЕРЕЖЕННЯ ТРАДИЦІЙ
Символіка писанок. Їх історичне
значення
Пташине
яйце, розписане мініатюрним орнаментом, називають писанкою. Назва її походить
від слова «писати», тобто прикрашати орнаментом. Оздоблюються писанки
геометричним, рослинним зооморфним (риби, птахи, звірі, людина), пейзажним
орнаментами, християнськими символами.
Писанка
– одна зі стародавніх форм українського народного розпису, у якому наші пращури
втілювали свої прагнення, віру.
Писанка
– це символ весни, сонця, повернення природи до життя.
Багато народів світу
шанували яйце і мали власну атрибутику його возвеличення у багатьох стародавніх
народів збереглися перекази, в яких яйце виступає джерелом життя, світла,
тепла, навіть зародком усього всесвіту.
Звідки ж пішла традиція оздоблювати
яйце в Україні?
Досліджуючи матеріали
археологічних експедицій з вивченням трипільської культури (V–ІІ тис. до н.е.),
вчені побачили на кераміці орнаментальні малюнки, які дуже нагадують орнамент
на сучасних українських писанках.
Так зображена н малюнку
богиня Лада дуже нагадує образ Берегині. Їх поєднують благально піднесену
догори руки та інші характерні елементи.
На території України
писанкарство набуло найбільшого поширення за часів Київської Русі, в Х–ХІІІ ст.
Запроваджуючи
християнство на Русі, церква вдало використала язичницькі вірування і народні
звичаї, в тому числі й святкування Великодня навесні як пробудження всього
живого на землі, що збігалося з християнськими пасхальними святами на честь
воскресіння Ісуса Христа.
Звичайне куряче яйце
недовговічне, тому в Київській Русі майстри майоліки у великій кількості
виготовляли керамічні розписані яйця, і це дало змогу багатьох поколінням
милуватися ними. Найулюбленішим мотивом був мотивом сосонки – яскраво-зеленої
травички, що найперша прокидається після зими і пленяться, сповіщаючи про
прихід весни.
Улюбленим кольором
майстрів був жовтий та світло-зелений на темному, здебільшого коричневому або
чорному тлі. Такі писанки можна побачити у Державному музеї історії України.
Татаро-монгольська навала
на Русь припиняє діяльність ремісничого цеху, який р5епродукував українські
писанки з глини, що експортувалися в інші країни. У цей період поступово
розвивається писанкарство, починається розподіл традицій мистецтва за
регіонами. За період ХІІІ до другої половини ХІХ ст. у писанкарстві майже не
виникає нових елементів. Найдавніші писанки, виготовлені з курячих яєць,
зберігаються в музеях і датовані другою половиною ХІХ – початком ХХ ст. Вони
мають характерні ознаки кожного регіону їх виготовлення.
В Україні писанки
виконують обрядову, ігрову, декоративну та інші функції. Обрядова функція
писанки пов’язана зі святкуванням перших днів Пасхи. Зі свячених писанок
починався великодній обід, їх дарували на знак поваги, любові, з побажанням
добра. Писанки були своєрідним оберегом у хаті, тому їх намагалися зберегти до
наступної весни.
Матеріалом для писанки є
пташине яйце. За технікою виконання сучасній писанці передувала крашанка – яйце
пофарбоване в один колір рослинними фарбами. Пізніше з’явилася крашанка, яка
побутує й до цього часу.
Яйце опускають у фарбу,
потім крапають на нього гарячим воском.
Коли віск вихолоне, яйце
кладуть у темнішу фарбу. Після цього яйце опускають у гарячу воду, де віск
сходить з нього залишивши різної величини і форми крапочки по кольоровому тлі.
Із кінця ХІХ ст. поряд із
писанками створюються дряпанки і мальованки.
Дряпанка – це крашанка,
на якій орнамент видряпано голкою або металевим стержнем.
Мальованка – це яйце,
розписане фарбами за допомогою пензля.
Часто в оздобленні
писанок використовують поєднання двох і більше прийомів розпису (крашанка,
мальованка, дряпанка).
У 80-х роках ХХ ст. до
писанкарства звертаються професійні художники, народні майстри старшого
покоління. У містах виникають музеї писанок (м. Коломия). Великі експозиції
писанок має Львівський музей, етнографії та художніх промислів України – понад
11000 штук з 20 областей України. Українські писанки можна побачити за межами
України: в Лондонському королівському музеї, в Санки-Петербурзі в музеї
етнографії, в музеях Праги, Кракова.
У наш час мистецтво
писанок чарує око розмаїттям орнаментальних мотивів і буянням насичених фарб,
викликаючи загальне захоплення.
Писанкарство вважається
одним із найцінніших різновидів українського декоративного розпису.
Раніше писанка була
поширена на всій території України й колорит її різнився залежно від регіону.
Так у Центральній Україні в розписі полюбляли вдаватись до великих елементів,
та використовували лише 2–3 кольори. В той же час, писанкам Гуцульщини багаті
на велику кількість дрібних візерунків. Що ж до кольорів, то традиційними тут
були червоний, жовтий і чорний. Тоді як на Полтавщині – зелений та червоний, а
на Півдні – ближче до моря – без синього ніяк не можна було обійтися і т.п.
За радянських часів
мистецтво писанкарства збереглося здебільшого лише в Західній Україні. І зараз
там існують визнані центри цього народного мистецтва, серед яких Космач, на
Івано-Франківщині, а в місті Коломия є навіть унікальний музей Писанки. Це
єдиний у світі спеціально збудований музей для збереження й експонування саме
творів писанкового розпису. Колекцією містить понад 6000 експонатів, а сама
будівля музею, до речі, також виконана у формі яйця. Зберігаються писанки і в
краєзнавчих та музеях декоративного мистецтва. При цьому найстаріші експонати –
з кінця з яких 19 століття, коли писанку, власне, почали сприймати як витвір
народного мистецтва, а отже колекціонувати та досліджувати. Останнім часом
мистецтвознавці знову досить активно звернулись до вивчення цього явища. В той
же час, зараз писанкарство активно відроджується скрізь по Україні –
створюються гуртки, здебільшого при школах. Чимало художників звертаються до
писанки в своїй авторській творчості. Писанки можна класифікувати за такими
характерними ознаками:
- з геометричним орнаментом;
- з рослинним орнаментом;
- з рослинним і геометричним
орнаментом;
- з анімалістичним (тваринними)
мотивами;
- з зображенням жанрових сценок;
- з зображенням традиційних
архітектурних споруд;
- з довільними декоративними плямами,
які не можна віднести до геометричних, ні до рослинних, ні до тематичних
мотивів;
- писанки з характерною християнською
геральдикою, церковною символікою у вигляді різноманітних зображень: хрестів,
розп’ять, церковців, капличок та іншою ритуальною атрибутикою, що пов’язані з
Великодніми святами – Пасхою.
1.2 Символіка стародавніх зображень.
Писанка, як джерело магічного впливу
Рослини, квіти, птахи, археологічні
споруди, побут мешканців Карпат, процесі праці, відпочинку – все це знаходить
своє втілення на писанок і є тією першоосновою, що дає матеріал для
орнаментальних прикрас.
Усім писанкам притаманна спорідненість
мотивів (наприклад: геометричні квіти, різні варіанти «клинців» та «сонечка»
тощо).
Серед дрібного багатобарвного
геометричного малюнка часто на писанках привертає увагу лінія з чіткими
заокругленими гребінцями. Це елемент не домінуючий і в даному випадку виступає
як допоміжний у створенні загальної схеми орнаменту.
На Київщині, Волині, Тернопільщині
гребінчаста смуга зустрічається в різних варіантах так званого «безконечника»,
тобто хвиляста лінія з гребінцями є основним зображувальним мотивом з певним
змістом.
Запровадження цього елементу в
писанковий орнамент можна віднести до часів трипільської культури.
БЕЗКОНЕЧНИК – символ багатого вражаю,
означає нитку життя
Мабуть, з часом частина хвилястої лінії,
а саме – «гребінець» стає окремим мотивом, уособлюючи в собі різні образи:
«крутогори», «баранячі ріжки», «сороки», «крученики». Зміст цих мотивів також
пов’язаний був із землеробським культом.
На Гуцульщині на відміну від інших
регіонів України, збереглися поруч з геометричними елементами зображення
коників, оленів, баранців, риб, качок, що переплітається з казково – билинними
та язичеськими уявленнями, переказами та обрядами. Наприклад, коні за прадавнім
уявленням – носії щастя, добробуту, спроможності оберігати від усякого лиха
людину, його оселю. Адже «обереги» – амулети у вигляді культурних зображень
коників або глиняних платівок, були в мистецтві не лише в Х–ХІ століттях, але і
в творчості українських майстрів.
РИБА, ОЛЕНЬ – символи здоров’я та
довголіття
Українські писанки зберегли давні риси в
органічному поєднанні з новими, що виникали в нових соціально – економічних
умовах. У процесі розвитку писанкового орнаменту набули певного значення
рослинні мотиви в різних численних варіантах, в яких можна помітити вплив
художніх стилів ХVІІ–ХVІІІ століть. Саме в цей час інтенсивно розвивається
український народний орнамент, особливо рослинний. Писанкові рослинні мотиви
вражають надзвичайним багатством і різноманітністю.
Тут ми бачимо різне «дубове»,
«калинове», «виноградне» листя, ніби у попередньому розрізі бутони,
багатопелюсткові квіти – розетки, «повні ружі», «дзвіночки», «троянди»,
«тюльпани», численні «вазони» і багато інших мотивів, які є цікавими зразками
народної рослинної орнаменти. Звертаючись до різних видів народного мистецтва
багатої природи України, майстри писанкового розпису створили і продовжують
створювати твори художньої цінності.
СОСНА, ВЕРБА, СОНЯШНИК – символи, що
лікують
РУЖА, КВІТКА, ДЗВІНОЧОК – символи, які
сприяють народженню дітей
ЛИСТ, КАЛИНОВИЙ ЛИСТ – символи сили і
витривалості
У поєднанні з трьома чинниками: водою,
вогнем і бджолиним воском, цілий ряд магічних символів надавав писанці велику
силу оберегу (талісману, як кажуть у деяких країнах). Магічні символи дуже
древні. Деякі, наприклад, спіралі, зустрічаються на єгипетській кераміці ще з V
тисячоліття до Р.Х. Спіраль символізує сонце. Сонце – це небесний вогонь, про
який люди в різні часи мали своє уявлення, але завжди шанували і возвеличували.
Його уявляли як отвір, крізь який видно справжнє яскраве небо, як іскру, що
невідомо як тримається на небі, як Око Боже, свічу, що носять ангели, як велике
колесо, яке можна дістати навіть рукою, коли воно опускається на землю ввечері.
Схід Сонця оживляє, пробуджує увесь світ, дає тепло, світло і силу всьому
живому. Навесні Сонце знищувало холод, ламало крижані мости, відмикало своїм
промінням (золотими ключами) небо і землю, випускало птахів з вирію, зелену
траву, яру пшеницю.
На писанках Сонце позначається знаками у
вигляді кола, кола з крапками, кола з хрестом усередині, кола з променями, а
також у вигляді шести – та восьмипроменевих розеток, зірок.
Писанки із зображенням Сонця часто
носять назви «рожі», «ружі», що можуть бути повними, простими, половинчастими,
сторчовими, шолудивими. Під назвою «Зірки» також зустрічаємо зображення Сонця
як найяскравішої зірки, але в народній поезії оспівано образ ранкової та
вечірньої зорі Венери. Зоря – красна панна, що вранці відмикає ключами небесні
ворота і випускає Сонце, яке женеться вслід за нею. Зоря розсипається на землю
росою, а бджоли збирають божу росу і дають людям мед. Зорю порівнюють з доброю,
вродливою дівчиною.
На багатьох народних писанках
зустрічається зображення Вогню, Сонця, Зорі. Вогонь, поряд з водою, є чинником
світобудови, символом чоловічої сили. Оскільки Вогонь та Вода – брат і сестра,
і, поєднавшись, вони утворили любов, землю і все, що на ній є, то в багатьох
обрядах Вогонь – символ любові, який є посланцем Сонця на Землі і дає людям
світло, тепло, хліб і всяку страву, допомагає в ремеслах (ковальство), але, як
і Сонце, може бути добрим або небезпечним залежно від ставлення до нього людей.
То ж Вогонь, як і Сонце, потрібно шанувати і не розгнівити – бо тоді він може
жорстоко покарати. Існують суворі заборони плювати у вогонь, кидати сміття та
ін.
На писанках Вогонь позначається знаком
«триріг» (інші назви цього знаку – «трикветр», «триніг»). Вважається, що
«триріг» – знак, пов'язаний з неолітичним (кам'яна доба) богом землі, а вогонь
був одним із його атрибутів. Також цей знак є символом родючості, оскільки Бог
землі був носієм чоловічого, запліднюючого чинника. Триріг складається з трьох
заокруглених або ламаних гачків, що виходять із спільного центру, або від кола
чи трикутника.
До найдавніших знаків, що символізують
світотворення, належить «Хрест». Відомий ще з кам'яної доби, він є знаком
тримірності Всесвіту Повний хрест є тримірним, просторовим символом, оскільки
утворюється перетином двох площин. Вертикальна лінія хреста – лінія небесна,
духовна активна, чоловіча. Це – знак Вогню. Горизонтальна лінія є земною,
пасивною, жіночою. Це – знак Води. При перетині (поєднанні) цих двох чинників
виникає третя сила – сила Любові, Життя, Творення. Хрест здатний розширюватися
безмежно в будь-якому напрямку, отже, позначає вічне життя. У давніх віруваннях
кам'яної доби хрест був пов'язаний з Богом Землі, позначав 4 сторони світу, а
пізніше, в добу бронзи, отав емблемою Сонця. Графічне позначення цього знаку
походить від схематичного позначення птаха, що летить, оскільки в давній
міфології Сонце ототожнювалося саме з ним.
Існує кілька сотень різновидів хреста.
Найбільш поширеним є так званий «грецький хрест» з чотирма відрогами однакової
довжини. У християнстві хрест є могутнім символом освячення та очищення.
«Сварга» – один із різновидів хреста.
Інші назви цього знаку – «свастика», «чотириніг» Цей графічний символ, наявний
майже в усіх древніх або первісних культах світу, зустрічається на давніх
пам'ятках індоєвропейських народів. Слово «свастика» давньоіндійського
походження (санскр.) і означає – «це добре». В основі графічного зображення
цього знаку може бути хрест (символ Землі, а пізніше Сонця у центрі), коло
(символ неба), квадрат (знак Землі). В епоху бронзи сварга вже пов'язана з
сонячним культом, а заокруглені відроги символізують рух Сонця.
Існує два різновиди сварги: пряма
(правостороння) та обернена (лівостороння). Пряма сварга із заокругленими
відрогами у правий бік, за годинниковою стрілкою, символізує схід сонця,
творення, рух сонця навесні та влітку, добро, позитивну чоловічу енергію.
Обернена сварга з заокругленими відрогами вліво, проти годинникової стрілки,
символізує захід Сонця, руйнування, рух Сонця восени та взимку, зло, негативну
жіночу енергію.
Сварга є також знаком, що сприяє
народженню дітей, символ доброго побажання, удачі, довголіття, родючості,
здоров'я і життя.
На українських писанках сваргу ще
називають «ламаний» або «гачковий хрест», «п'явки», «півнячі гребінці», «качині
шийки».
Одним із найпоширеніших символів на
писанках, так само, як і рушниках, стінних розписах, килимах, посуді, є символ
«Дерево життя», або як його ще називають – «Вазонок». Найдавніші українські
колядки донесли до нас стародавні уявлення людей про ті часи, коли ще не було
ні неба, ні землі, а було лише широке море, і на ньому – явір зелений. Отже, у
вигляді дерева – явора, верби, дуба, берези, яблуні, груші – уявлявся стрижень
світобудови, навколо якого встановлювалась рівновага протилежностей. Світове
дерево завжди зображується не натурально, а стилізовано, тобто спрощено,
узагальнено. У таких зображеннях обов'язково є поділ на три яруси по вертикалі
та дотримання чіткої системи правої і лівої сторін. Нижня частина – коріння, що
входить під землю, часто подається у вигляді трикутника, горщика. Тут містяться
змії, риби, водоплавні птахи й тварини, бо низ дерева – не лише підземний світ,
а й море, річка, всяка вода. Також нижня частина Світового дерева – це світ
підземного бога, володаря підземного вогню та незліченних багатств втілення
уявлень про світ потойбічний, минулі часи.
Середній ярус уособлює землю, реальний
світ, світ сьогодення. Тут зображено великих тварин – биків, коней, оленів,
вовків, ведмедів – та людей. Верхня частина Світового дерева піднімається у
безмежну височінь – до Бога. У верхів'ї селяться птахи, бджоли, розташовані
небесні світила. Часто буває, що на вершечку дерева днює Сонце.
Дерево життя – це і дерево роду, де
кожна квіточка позначає якогось родича, а всі разом – втілення родоводу певної
людини. Найпростіше тричленне позначення дерева-сім'ї. Це – стовбур з трьома
гілочками: батько, матір, дитина.
Найдивовижнішою властивістю Дерева життя
є його здатність перетворюватися у Жінку-берегиню з піднятими до неба руками.
До речі, у давніх міфах деяких народів
світу жінка утворилась саме з дерева. Образ Світового дерева – це образ
втіленої родючості, що пов'язана з Богинею-Матір'ю, є її символом та атрибутом.
Велика богиня вважалася володаркою не
тільки неба, а й усієї природи. Часто на її ногах зображувався знак землі (при
цьому ноги богині перетворювалися на коріння) або малювалася вона змієногою,
оскільки земля – місце перебування Змія. Подібний образ жінки-праматері був
широко відомий у інших народів: у єгиптян – Ізіда, у вавилонян – Іштар, у
греків – Гера, у фракійців – Семела, у скіфів-землеробів – Табіті.
Поширеним символом на писанках є ромб –
символ родючості, загальний символ жіночої основи в природі. Зображення ромба,
розкресленого на чотири частини, можемо бачити на трипільських знахідках –
жіночих глиняних фігурках богині родючості. У кожну з чотирьох ділянок такого
ромба ще до випалювання втискували по одній хлібній зернині; такий ромб є
уособленням зораного та засіяного поля. На писанках ромб зустрічається як у
вигляді окремого символу, так і в сполученні з іншими елементами.
Підтвердженням думки про те, що квадрат
був символом поля, є сам спосіб оранки і боронування: поле орали у двох
напрямках – «туди» і «назад», а боронували впоперек, тобто навхрест.
Сітка, решето, за давніми повір'ями,
мають силу оберега від злих духів, відокремлюють добро від зла. Сіткою дуже
часто заповнені окремі елементи на писанках – кола, квадрати, трикутники тощо.
Ще одним поширеним знаком на писанках є
символ змії. Його ще називають S-подібний знак, або «сігма» (від латинської
назви букви).
На зразках трипільської кераміки цей
знак є одним із найпоширеніших, він зображений на посуді, на фігурках Рожаниць.
Ще з палеоліту бог землі уявлявся в образі підземного змія. Навесні щороку цей
змій у вигляді блискавки піднімається вгору, до неба, і, поєднуючись з богинею
неба, запліднює її. Небо родить дощем, зрошуючи земну рослинність. Отже, символ
змії є і символом води, грому-блискавки. Змій є охоронцем домашнього вогнища, а
також володарем незліченних підземних скарбів. якими, за легендою, він щедро
обдаровує того, хто йому сподобається.
Половину «сігми» можна розглядати як
спіраль, яка є схематичним зображенням еволюції Всесвіту, а також рухом Сонця,
знаком плодючості. Багато писанок із знаком спіралі зустрічаємо на Західному
Поділлі. Писанки зі знаками сігми та спіралі мають багато народних назв:
«Кучері з гребінцями», «Качка», «Півники», «Боров», «Сороки», «Косиці», «Юрок».
Знак тризуба є знаком триєдності
світобудови, символом Триєдиного Бога.
Вважається, що знак тризуба походить від
зображення знаку води, дощу ще за кам'яної доби. Пізніше, в період бронзи,
тризуб став атрибутом грози, бурі. взагалі всіх небесних богів. І його
зображували з хвилястими, вогненними зубцями. Отже, тризуб є атрибутом водних
богів, сили й родючості води, а також він символізує блискавку, грім, полум'я.
У поєднанні цих двох сил виникає вічне життя, третя, синівська сила. Тризуб
також може символізувати минуле, теперішнє й майбутнє. Він є символом влади,
атрибутом морського бога Посейдона (Нептуна), небесного бога Зевса.
Трикутник також є поширеним символом на
писанках. У ньому втілена ідея триєдності Всесвіту: неба, Землі і води. Цей
знак також символізує батька, матір та дитину. Це – символ божественної Трійці.
Сяйво у вигляді трикутника – атрибут Бога-Отця. Рівнобічний трикутник
символізує завершеність. Трикутник, обернений вершиною вгору є сонячним і має
символіку життя, вогню, полум'я, чоловічої основи, духовності.
Трикутник, обернений вершиною донизу, є
символом, пов'язаним з Місяцем, жіночою основою. водою, символізує Велику
Матір, Богиню-Рожаницю. Трикутники часто розміщені на писанках в основі
«вазонів», «дерева життя»
На українських народних писанках поряд
із космічними, солярними знаками поширеним є зображення рослин, дерев, квітів.
Дерева, особливо верба, явір, дуб, береза символізують прадерево життя, так
само, як і Чумацький шлях. Але на писанках ми бачимо стилізоване, спрощене
зображення дерев, найчастіше це гілочки, а то й окремі листочки. Часто можна
бачити зображення квітів на писанках у Сокальщині (Львівська обл.), на
Полтавщині, Поділлі, Чернігівщині.
Калина символізує свято Коляди, Різдво
світу, її шанують, садять коло хати, а ягоди кладуть взимку між шибками.
Калиновий кущ має сонячну символіку, калинові грона використовують під час
весільних обрядів, з калиною порівнюють дівочу красу; це також символ дівочої
цнотливості.
Верба – дерево космічне, «золота іва»
посеред хаосу океану встановлювала лад і порядок. Верба є втіленням сили у
своїй слабкості, є протилежністю дубу та сосні; останні не можуть перенести
бурю і ламаються під поривами вітру, а гілки верби, нахиляючись, повертаються
потім у попереднє положення і залишаються цілими. У християнстві вербові гілки
несуть як символ пальмових гілок на Вербну неділю. Обряд хльоскання вербою
означає поєднання людини з космосом, очищення, відновлення сили і здоров'я. Це
дерево, що росте навіть із встромленого в землю свіжозрубаного кілка, відоме як
невибагливе і швидкоростуче. У народі знали і лікувальні, зокрема,
протизастудні якості вербової кори.
Цікавими є і численні повір'я, що
збереглися до нашого часу: вербою б'ють, щоб здорові, веселі та багаті були;
дітей, – щоб сильні були, добре росли. Вербу святять у православній церкві, а
після освячення кладуть за образи, щоб охороняла хату від злих сил. Вербові
котики ковтали ще дорогою із церкви, щоб горло не боліло: їх також клали в кашу
і споживали з вірою, що через них передасться людям сила весняної енергії на
цілий рік.
Дуб – символ сили, захисту, довголіття,
чоловічої мужності, вірності. Це дерево пов'язане з богами-громовержцями і
громом, вважається емблемою богів неба та плодючості. У християнстві дуб –
символ Христа, як сили, що проявляється у біді, як твердості у вірі. Дуб
шанували за довголіття, міцність, вологостійкість, через те його деревину
використовували під час будівництва жител, на клепки до бондарських виробів,
осі до возів тощо. Дубова кора вважалася найкращою для вичинки шкір, а також
для лікування шлункових захворювань.
Мотив «дубового листя» поширений на
писанках Полтавщини, Харківщини, Київщини, Західного Поділля.
Серед рослинних орнаментальних мотивів
на писанках маємо зображення винограду – символу мудрості та безсмертя, маку –
символу родючості Великої Матері, яблуні та яблук, що означають плодючість,
любов, знання і мудрість. Змальовували на писанках також стилізовані квасольки,
тюльпани, смереку, огірочки, горошок тощо.
Писанки із зображенням на них квітів
належать до групи писанок з рослинним орнаментом. Квіти є одним із
найпоширеніших мотивів на писанках Чернігівщини, Полтавщини, Львівщини,
Київщини. Пов'язані з культом богині неба, що була володаркою життя і смерті,
квіти стали її символом. Існують повір'я, що в квітах заховані душі людей, і
вони виходять з них після народження немовлят, яке дає Велика Мати. А також
після смерті людини саме у квітку ховається її душа, відтак забирає її до себе,
у своє царство володар підземного світу. Саме тому, за звичаєм, жінки, котрі
хотіли мати дітей, але не мали їх, писали писанки з квітами і дарували їх
дітям..
На багатьох писанках зустрічаємо
зображення тваринних символів. Однак, рідко тварини чи птахи зображені
повністю, здебільшого писанки мають назви «Баранячі ріжки», «Вовчі ребра»,
«Заячі зуби», «Зуби крука», «Ведмежі лапки», «Качині шийки», «Курячі лапки»,
«Сорочі лапки». Причому, зображені на писанках солярні знаки лише нагадують
частини тіла тварин. Можливо, у таких назвах збереглася згадка про тотемних
тварин, тобто таких, котрі були покровителями, захисниками того чи іншого роду,
або, навпаки, котрих слід було остерігатися.
Але найчастіше зустрічається зображення
оленів і коней на гуцульських і буковинських писанках. Олень, як і кінь, істота
земна, і роги його асоціюються з земною рослинністю, яка щорічно відмирає і
знову оживає. Тварина ця пов'язана із Сонцем. Згідно з давніми віруваннями,
Сонце почергово перебуває як на небі, так і під землею, і саме олень на своїх
рогах виводить Сонце на небо. Чудесний олень уявлявся героєм, що приносить
людям світло, сонце, вогонь, уже пізніше він став благодійником людей, істотою,
що пов'язується із землеробством, ремеслами, знаннями. Олень також вважався
провідником душ померлих людей, тому в давніх похованнях знаходять бронзові
фігурки оленя; зображувався олень на рукоятках мечів і кинджалів.
Кінь є також символом чоловічої основи у
природі, символом Сонця. З часом відбулося перенесення культово-міфологічних
уявлень про оленя на коня.
Птахи – істоти священні. Вони є символом
вічності, безсмертної душі, божественного прояву, духів мертвих. Саме птахи
можуть якнайвище долетіти до Бога. Вони є посланцями Бога на Землі. Після
смерті людини душа у вигляді птаха, за повір'ями, залишає землю. Птахи
пов'язані як із Великою богинею неба, так і з богом підземного світу. Так,
зозуля – провісниця смерті, істота, що веде в потойбічний світ, є мудрою,
здатною зцілювати. Цей птах пов'язувався з багатством. Лелека дарує дітей, сова
та ластівка також були символами добра і зла, а в голуба вселяється душа і
летить з ним до неба.. При цьому з богом пекла пов'язувались хижі птахи, такі
як орел, яструб, коршак.
Різноманітність описаних символів дає
можливість зрозуміти глибину мудрості українського народу, його вміння
оберігати себе, свою оселю, родину, життя, утворювати магічне писанкове коло
захисту в обрядах та звичаях.
Писанки, оздоблені символами-оберегами,
дарувалися у Великодні свята рідним, хрещеним, дівчатами коханим хлопцям.
Крашанка, а краще писанка, отримана на
Великдень після першого христосування, зберігалася, «бо вона відвертала напасті
злого чоловіка». Крім того, така писанка «припиняла пожежу». Дівчата вмивалися
з першою крашанкою-галункого (крашанкою червоного кольору), «щоб кращими бути».
Кращі 4 писанки селяни закопували по 4
кутках поля перед першою оранкою, щоб врожай удався. Шкаралупки писанок
додавали в корм домашнім птахам; підпаленою шкаралупою писанки обкурювали
стійла, щоб корівки не хворіли; весною, як виводили худобу вперше у поле на
пасовисько, на ріг корові вішали шкаралупу писанки.
У хаті на вікні, або з вулиці попід
стріхою зберігали писанку з зображенням півника, щоб пожежа дім обходила.
Писанку із зображенням півня перекидали через стріху новозбудованої хати,
утворюючи магічне коло від лиха. Писанки підкладали під крайній вулик пасіки,
щоб бджоли роїлися. Писанки з квітами дарували незаміжнім дівчатам, щоб швидше
одружилися і народили дітей.
Писанки з метеликами дарували діткам, щоб
життя їхнє було таке ж легке, як метелик.
Писанки з білим орнаментом по чорному
клали на могилки в поминальну суботу, сподіваючись, що писанки будуть зв'язком
між душами померлих і живих родичів.
В сьогоденному житті з цих стародавніх
звичаїв деякі ще збереглися, особливо в сільських районах. Ми здебільшого
використовуємо писанку як Оберіг, символічне побажання, змальоване на поверхні
яйця, та як символ українського мистецтва.
До народних прикрас з писанок належать
ґердани, які до свят розвішували під іконами. Гердан має вигляд намиста з трьох
разків. На найдовший нанизується сім писанок, на середній – п'ять, а
найкоротший має три писанки. Кінці ниток з'єднуємо між собою та прикрашаємо
«кутасиками» (китичками) з ниток, які за кольором гармонійно поєднуються з
писанками. Виготовити ґердан можна і з більшої кількості писанок.
«Дзвони» – це прикраси, виготовлені з
трьох або п'яти писанок, кожна з яких окремо нанизується на ниточку з китицею,
а потім зв'язуються разом угорі.
Для виготовлення «хреста» потрібно
підготувати 12 писанок із зображенням хрестів. Бажано, щоб тло писанок було
одного кольору. Підготуємо також два м'яких металевих дротики довжиною
приблизно 30 см
та чотири цупких металевих дротики діаметром 2´3 мм і довжиною
40–45 см. Потрібні також чотири довгі соломини або очеретини довжиною 45–50 см.
На кожний м'який дротик нанизуємо по 6 писанок та накладаємо їх навхрест під
прямим кутом. Отримали хрест з 12 писанок.
1.3 Символіка і сематика
Колесо – як знак єднання найвищого
спокою із напруженою силою – є вершиною досконалості, образом Вічності Божої і
уявленням того безсмертя, яке у природі виражене повторенням відродження життя.
У загально християнському розумінні колесо є символом безсмертя і майбутнього
небесного існування, образом безмежної Божої любові.
Сонце – як центр і основа небесного
простору – є носієм світла і життя. Бог – це світло, і тому сонце є символом
Бога. В наших літургійних молитвах ми часто звертаємося до Христа, як до
Сонця-Правди.
Хрест – чотириріг, як символ Всесвіту
– є знаком чотирьох сторін світу, чотирьох вітрів, чотирьох пір року і чотирьох
темпераментів. У християнстві хрест – це святий знак відкупу, яким церква все
починає, благословляє і освячує. Тому належить йому перше місце серед
християнських символів.
Трикутник – символ вогню, безсмертя, а
також чоловічої і материнської сили. У християнстві – це символ Пресвятої
Трійці. Із вписаним у трикутник колесом – це символ Божого ока.
Дерево життя – як космічне дерево – є
символом небесного стрижня і скарбницею життя: поєднує в собі подовженість і
короткочасність, стійкість і динаміку, силу і слабкість, верх і низ; це символ
безперервного відродження природи. Дерево займає у Святому письмі центральне
місце. Із багатьох понять можна виділити найсуттєвіше, а саме: дерево – це
сукупність усього доброго й цінного; це образ Божої мудрості, входження в Божу
волю і Божу довіру.
Спіраль – знак вегетативної і
органічної плодючості, і як знак Сонця є володарем часу. Числа 7 і 12 належать
до аспекту Сонця. Це також символ порядку таїнства літургійного року.
Триріг – знак святого числа 3 і
трибожества. Число 3 є символом симпатії та порядку і тому є класичним числом культових
повторень.
Зірка – знак неба, визначення порядку
небесних тіл і підтвердження сонячного божества. В християнстві зірка – це знак
царства Христа. Святий Апостол Павло називав зірку образом вибраних у вічності,
і найбільш яскраво серед них світить Марія-Мати. Ласкава, як вранішня зоря,
вона сповіщає про схід Сонця-Христа.
Свастика – знак святого вогню і сонця.
У християнстві свастик є символом Божественної Величі. У ранньому християнстві
свастика охороняла від злих духів.
Блискавка – небесний вогонь, одночасно
караючий і освячуючий; це поява сонячної сили і провісник божественного; до
чого вона доторкається, те стає освяченим. В християнстві – це блиск Божої
Ласки.
Колосся і зерно є образним
відображенням предків, святою їжею і пристанищем сонячного божества. У
християнстві колосся символізує Воскресіння, таїнство Христа і Божого царства.
Пізніше колосся стає символом Святої Тайни Євхаристії.
Церква-Вежа – символ святої гори,
вершина якої сягає небес. Вона також є знаком прагнення до висот. Церква і
дзвіниця в християнстві – це символ прагнення людей до вічності.
Граблі – символ дощу, верхньої і нижньої
води, яка вийшла із неба і землі. В Старому Завіті дощ є прообразом обіцяного
Спасителя; в Новому Завіті – символом ласки і благ вісті науки святого
Євангелія.
Гілка як частинка дерева є важливим
символом культури. Це образ живучості Божої Ласки, завжди нових проявів
добродійності та заклик до нових добрих справ. Освячена лоза оберігає від
хвороб та злих сил. Гілка на Трійцю є первістком природи, даром весняного
цвітіння та символом безкінечного життя та Божої ласки.
Дубовий листок, як частинка дуба, що
вважався притулком божого грому, бо в нього легко потрапляє блискавка,
символізує силу Богів природи. У Святому Письмі дуб – святий знак повноти життя
Людей Божих та символ Божої справедливості.
Півень, передвісник дня – провідник
божого сонця та сторож, який охороняє добро від впливу зла. У християнстві
півень, як передвісник світла, є символом Христа, світла, що перемогло темряву.
Птахи символізують благочестя Святих та їх піднесення до Бога.
Кінь. У архаїчній міфології Бог-Сонце
їде по небу на вогняних конях. Кінь – символ невтомності руху сонця та
нестриманої швидкості плинної води. У християнстві кінь – це образ безстрашного
пророка віри, який летить у світ, готовий до загибелі.
Риба символізує воду, а також, як і
вода, є символом життя та смерті. Через її незвичайну якість примноження вона є
поширеним знаком щастя. У християнстві – це символ новохрещених.
Олень. Ріг оленя є символом променів
сонця, яке сходить. З цією символікою світла пов'язане поняття
переможця-спасителя, охоронця, вказівника шляху та провідника. У християнстві
олень є образом пошуку Бога та взаємної допомоги.
Зигзаг, хвильки – символи води.
Безкінечник – нескінченність життя.
Квадрати та ромби – знаки землі та
існуючого на ній всього, що пов'язане з числом 4: 4 періоди життя людини (1 –
народжується, 2 – живе, 3 – старіє, 4 – помирає) – народження, юність,
старість, смерть; 4 пори року (весна, літо, осінь, зима); 4 стихії – вогонь,
вода, повітря, земля; 4 сторони світу (південь, північ, схід, захід); у місяця
4 фази; у дня – ранок, день, вечір, ніч. Все, що пов'язано з часом, пов'язували
з числом 4, яке геометрично виражається квадратом або хрестом. Якщо потрібно
було зашифрувати час, день, роки – малювали квадратики, які ділилися навхрест,
утворювалося 4 квадрати – означало тиждень (7 днів), більший квадратик означав
4 тижні – місяць, пори року. Дівчата, коли малювали писанку, хлопцям казали:
«Щоб ти жив так довго, скільки я тобі намалювала». І він рахував 1, 2, 3... і
по колу безконечно. Знайомились і одружувались через писанку.
Сигма – знак змії.
Баранячі ріжки – відродження
рослинного світу. Таким чином, писанкарство як образотворчий фольклор має коло
символічних предметів народного мистецтва, що застосовувався для висловлення
певних етичних понять, матеріалізуючи їх у конкретному втіленні.
1.4 Технологія писанкарства
Прилади й
матеріали
1. Сирі повні білі яйця
2. Писачки
3. Свічки й сірники
4. Тарілочки, скляночки й ложечки
5. Барвники, оцет
6. Серветки
7. Шило й надфіль
8. Зразки робіт
1.5 Робота писачком
1. Писачок тримають у руці, як олівець,
спираючись мізинцем на яйце.
2. Спочатку піднесіть писачок до верхівки
вогника свічки, нагрійте його, не торкаючись
голкою писачка до гнота, тому що
вона заб'ється попелом.
3. Гарячим писачком необхідно відразу
зачерпнути в нього розігрітий віск, знову
підігріти й, не втрачаючи часу, тому що віск дуже швидко охолоджується,
піднести до яйця та нанести зображення. При цьому гарячий
віск буде стікати по голці й, торкаючись
поверхні яйця, залишати слід темного кольору.
4. Підігрівати писачок потрібно дуже часто.
Не забувати про те, що віск густіє дуже
швидко.
5. Якщо при нагріванні писачок
легко займається, треба дати йому охолонути.
6. Якщо писачок перестав писати,
значить, охолонув чи скінчився віск. Необхідно все повторити.
7. Якщо голка забилася попелом,
необхідно її прочистити. Для цього потрібно вилити віск із писачка, добре прогріти його (писачок) на
вогні й, перевернувши чашечкою вниз,
постукати, щоб витрусити обгорілий попіл.
8. Якщо необхідно зафарбувати
великий малюнок, можна перевернути писачок і вилити з нього віск.
9. У роботі з писачком можна
використовувати віск, розтоплений у металевій ємності прямо на маленькому вогні.
10. Наносячи зображення писачком,
потрібно ставити його перпендикулярно до поверхні яйця.
1.6 Фарбування
яйця
1. Перед фарбуванням біле яйце опускають
на кілька секунд в оцет.
2. Після того, як яйце вийняли з оцту,
його висушувати серветкою не треба, а відразу перекласти у фарбу. Для цього потрібно
яйце охайно покласти на ложку й опустити
на дно склянки разом із ложкою, швидко й упевнено. При цьому іншою
рукою притримувати склянку з фарбою,
не відриваючи її від столу.
3. Після фарбування виловити яйце
ложкою, покласти на нього зверху серветку й підняти його, не перевертаючи
ложку. Ложку потрібно опустити назад у фарбу. Ретельно промокнути яйце, щоб воно було
сухе, тому що на вологому яйці віск погано тримається й буде падати в момент наступного фарбування.
4. Щоб писанка вийшла
багатобарвною, необхідно поступово на різних кольорах закривати задуманий малюнок, зберігаючи
послідовність нанесення кольорів від світлого до темного.
5. Змішування кольорів:
а) жовтий + червоний = жовтогарячий
б) жовтий + синій = зелений
в) червоний + синій = фіолетовий
г) червоний + зелений = коричневий
д) фіолетовий + жовтий = коричневий
е) коричневий + синій = чорний
6. Послідовність нанесення
кольорів:
а) білий --- жовтий --- жовтогарячий ---- червоний ---- коричневий
б) білий ---- голубий ---- синій ---- фіолетовий
г) білий --- жовтий --- зелений --- коричневий
Можливі інші варіанти.
Знімання воску
Існує три способи:
1. Підігріти яйце в духовці не
більш 1 хв. При цьому віск розтане й стече.
2. Облити яйце окропом. При цьому віск також стане й стече.
3. Підігрівати яйце біля
відкритого вогню й поступово витирати ганчірочкою розтоплений віск.
При цьому треба пам'ятати наступні правила:
б) знімаючи віск, повертати ганчірочку чистою стороною;
в) витирати віск по колу яйця.
Знімати віск завжди краще вже з видутого яйця.
1.7 Видування яйця
Спочатку потрібно закрити воском місця проколу на яйці (верхівки з двох
боків). Щоб зробити дірочки діаметром 2-3 мм ., потрібно шилом чи циганською голкою
проколоти верхівки на яйці, потім збільшити отвори за допомогою надфіля. Яйце
під час видування треба тримати над
склянкою. В один отвір – дути, а через інший – буде витікати вміст яйця.
Нанесений віск наприкінці необхідно зняти.
Етапи роботи над писанкою
1. Поділити яйця на частини
олівцем.
2. Нанести малюнок на яйце воском
за допомогою писачка.
3. Занурити яйце у фарбу (жовту).
4. Закрити воском перший колір
відповідно до малюнку.
5. Занурити яйце у фарбу більш
темного кольору (жовтогарячу).
6. Закрити воском другий колір.
7. Занурити яйце в темну фарбу (червону).
8. Закрити воском третій колір.
9. Занурити яйце в найтемнішу фарбу
(чорну).
10. Зняти віск.
11. Видути яйця.
(10 і 11 етапи можна міняти
місцями)
3. Регіональні
особливості писанкарства
Завдяки участі в різноманітних фестивалях і конкурсах, спілкування та
співпраці з майстрами різних регіонів України,
вивчаючи літературу ми мали можливість не тільки освоїти технологію,
розвитися в правильному напрямку, але й дослідити особливості та розвиток
писанкарства всієї нашої країни, навіть і діаспори.
Писанкарство, як вид народного мистецтва, набуло особливого розвитку на Україні,
де кожен регіон має свої, властиві тільки йому, зразки писанкового розпису. Усі
регіони України відтворили в мініатюрній писанці розмаїтість життя, специфічний сюжетний стиль і
своєрідність. За художніми особливостями на території України в окремі групи
виділяються писанки Наддніпрянщини, Поділля, Полісся, Прикарпаття, Карпат.
Розмаїття символів відображає регіональні особливості районів досить віддалених
один від одного.
Писанки Гуцульщини
Гуцульські писанки легко
впізнати – вони нагадують орнаментику золотої карпатської осені. Гірські
особливості регіону, його географічна віддаленість від центральних магістралей
обумовили у свій час у деякому змісті ізольованість у всіх сферах життя, що
наклало відбиток на своєрідність образотворчого фольклору, в якому збереглися
риси, своїми пракоренями зв'язані зі старожитньою слов'янською культурою,
язичництвом. Це особливо помітно в орнаментиці писанкового розпису. Широко
поширені зображення: олені, коні, корівки, казкові птахи, журавлі,
рибки, голуби, ластівки, міфічні й фантастичні істоти. Нерідко зустрічаються
розп'яття, церкви, різноманітної конфігурації хрести, каплички та інші
зображення сакрального змісту. Але найбільшою привабливістю зачаровують
сюжетно-жанрові мотиви, в яких відтворені різноманітні сценки з життя й побуту
горців.
Кольорова гама розписів писанок будується переважно на жовтих і зелених
кольорах різної тональної насиченості на темно-коричневому, темно-червоному, а
найчастіше на чорному тлі. В останні роки традиційна їхня кольорова палітра
поповнилася голубими, ліловими, червоними, рожевими та фіолетовими фарбами.
Писанки Покуття
Неповторною самобутністю
відрізняються покутські писанки, де в орнаментиці поширені квітчасто-рослинні
мотиви. Більшість символічних зображень своїм походженням сягають глибокої
давнини, періоду язичницьких часів. Як і в інших центрах Карпатського регіону,
малюнки на яйці тут виконують традиційною восковою технікою. Великі за масштабністю зображення малюють на зеленому,
коричневому, жовтогарячому, синьому, червоному та жовтому тлі й, як правило,
домінуючим є колір тла писанки. Малюнки тут дуже подібні до тих, що
зустрічаються в місцевих народних вишивках, збереглися навіть традиційні назви.
Орнаментика писанок цього
регіону привертає увагу ще й специфічністю образотворчої мови, в якій із усією
повнотою проявилася декоративність, стилізація й умовність у зображеннях живої
та неживої природи, в умінні сміливого, дотепного відтворення її в
декоративному образі, відразу – сповнена глибоким змістом символіка.
Писанки Бойківщини
Бойківський
писанковий орнамент має свій власний стиль. Основу візерунку складають лінії, що поділяють
поверхню писанки на поля, наповнені властивим орнаментом. Поділ на бойківській
писанці в основному йде однією поперечною чи подовжньою лінією, а орнамент
розміщується з двох боків чи на верхівках писанки. Часто поперечна й подовжня
лінії переплітаються й поділяють яйце на чотири поля. Зустрічаються й кілька ліній поперечних чи подовжніх, також лінії, нахилені до осі під гострим кутом. Символіка
бойківських писанок – це в основному знаки сонця трьох типів: свастика, тригер,
зірка.
Особливістю цього письма є відсутність на писанках реальних рослинних і
тваринних зображень. Зустрічається стилізований рослинний орнамент. Рослинний і
тваринний орнамент на бойківських писанках не відтворює цілі рослини чи звірів,
а тільки їхні окремі частини: квітку, листок, гілку чи ріжки, лапки, крила.
Писанки Лемківщини
Лемківська
писанка не схожа на бойківську чи
гуцульську, тому що інструмент, який використовувався
для писання лемківської писанки, дуже відрізнявся від звичайного. Його називали шпилькою. Це дерев'яний стрижень
довжиною близько 15 см .
із встромленою в неї голкою. За формою голочка чи шпилька нагадує цвях із
загостреним і стовщеним кінцями.
Усі символи
лемківських писанок відрізняються від інших самою технологією письма. За
допомогою шпильки виконують кілька елементів: крапку, кому, пряму, хвилясту,
нахилену вправо, нахилену вліво. Символи пишуться за визначеними правилами:
1.
Малюнок розташовується на всій поверхні
яйця.
2.
Розподіл яйця умовний – однією лінією
(горизонтальною чи вертикальною).
3.
Зображення символів сонця чи квітів.
Особливістю колірної гами лемківських писанок є те, що на них практично не
побачиш чорний колір. У колірній гамі перевага відтінків жовтого й червоного.
Це лимонний, яскраво-жовтий, пісковий, жовтогарячий, рожевий, малиновий,
червоний, яскраво-червоний, вишневий, буряковий, бузковий, фіолетовий відтінки.
А також – салатовий, зелений, темно-зелений і блакитний, волошковий, голубий,
синій.
Писанки Поділля
Писанки
були розповсюджені по всій території Поділля. Дуже приваблюють відбілені писанки з кольоровим орнаментом, а
також різнобарвні писанки з жовто-червоними крапками.
Орнаментика тутешніх писанок і вишивок дуже
подібна – геометрична, складена з архаїчних елементів. Вражає подібність архаїчних писанкових елементів до
елементів на трипільському посуді. У писанковому орнаменті зустрічаються
«спіралі», «змій-вуж», «змій-дракон», «сонце», «хвилі» та інші мотиви, подібні до елементів
трипільської культури.
Улюбленим
символом Подільської писанки є Берегиня – прародителька всього живого іноді
нагадує фантастичні образи, писанковим різновидом її є композиція з «кучером»:
«кучері з гілочками», «королева», «княгиня», «гребінь півня», «косиці»,
«крила». На багатьох із названих писанках зображення подвоєне, твориться ніби
дзеркальним відображенням, що свідчить про двоякість самої богині, яка є
водночас небом і землею, добром і злом, життям та смертю. До знаків богині неба
належить і косий хрест, який часто є перехрещенням сигми.
Писанки Полісся
Полісся
має писанки на червоно-чорному тлі: «триніг», «48 клинців», «вітряки»,
«баранячі ріжки», «сосенка», «Богиня Берегиня». Прихід Нового року,
початок весни люди зустрічали весняною
красою на писанках. «Півонії», «тюльпани», «трав’янці», «кукіль», «соняшник» -
писанкові квіткові мотиви перегукуються з мотивами вишиванок і домотканих
рушників. Тут пишуть дуже спрощено, але
писанки з червоними та жовтими квітами на білому тлі серед них є
найвишуканішими писанками Чернігівщини.
Досить
розвинено писанкарство на Волині й північній частині Київщини, особливо в
столиці України – Києві. Тут є багато самобутніх писанкарів, що відроджують
давні мотиви. Своєю майстерністю вони дарують радість людям, передають у спадщину збережену писанкову традицію.
Видатних майстрів запрошують у всі навчальні заклади, де вони діляться
секретами свого ремесла. «Баранячі роги», «український меандр», «вітрячок»,
«дубовий лист», «квітка», «сорококлинка», «павучки», «повна зірка», «сосна»,
«хрестик», «верба», «рачок», «п’явки» - найтрадиційніші символи для
писанок цього краю.
Писанки Наддніпрянщини
Традиція
писанкарства в серці України дуже давня й коріннями сягає в часи Київської
Русі. Цей вид мистецтва в пошані й понині. Сонце, зірки, троянди (рожі) – основні символи писанок Наддніпрянщини.
Розквіт природи, життя в ній тут
прославляються в рослинному орнаменті. Це мотиви дубового, кленового,
берестового листа, об'єднані один із одним чи з «баранячими ріжками» та
стилізовані квіти. Зірки на писанках
називають тут трояндами і їх є дуже багато видів: бічна, сторцева, повна,
косинчаста, половинчаста, шолудива, сечена, лапата, з «баранячими ріжками»,
«грабельками», «безконечник». Нерідкісними є тут писанки з зображенням птахів «голуби», «пави», «ворони».
Зустрічається
безконечник, який символізує весняне
пожвавлення природи та нескінченність життя на землі, що сильним розмахом йде
на поверхні яйця. Тут його пишуть не
дрібненько, як на гуцульських: дуга його вигнулась угору та йде за напрямком
оберту кола, що пов’язує
три точки: вогонь, воду та
повітря. Цей безконечник – наш
«спадок» Трипільської культури.
На білому тлі полтавських писанок багато квітів. Білі писанки починають
писати з жовтого кольору. Так усі контурні лінії в цих писанках жовті. Далі все
робиться відповідно до технології. Наприкінці роботи писанка піддається
травленню. Ці писанки доволі рідкісні, але особливо гарні.
Писанки Причорномор’я
Причорноморським писанкам дають
синьо-зелене, червоно-чорне, жовто-зелене та ясно-червоне зафарбовування. Своєю
виразністю особисто виділяються писанки Херсонщини та Одеси.
Кольорова гама писанок Одещини зумовлена місцезнаходженням регіону. Сонячні
барви – рожево-червоне тло з вишуканим лаконічним білим малюнком передалися
писанкам із назвами: «вужі», «свастика», «ламаний хрест», «трилист», «крапка»,
«сорокопуть», «сливки». Одеса також має
писанки з білим тлом.
Писанки Причорномор’я мають назви «подвійна рожа», «шість рож», «дубові
листки», «сосна», «конюшинки»,
«конвалії», «метелики», «сокирки», «клинки і заступці», «вітряки»,
«вовчі ребра», «тюльпани», «юрок».
Процес відродження писанкарства починає розвиватися на
Запоріжжі. Тут з’являються твори, що засвідчують тяжіння
авторів до освоєння культурних традицій свого народу. На жаль, часто цей інтерес має поверхній
характер, тому що землі теперішньої Запорізької області заселялися
представниками різних національностей. На щастя, зразки старовинного мистецтва
збереглися. У побут людей поступово повертаються давні звичаї та обряди. Проте
звичай фарбувати яйця до Пасхи тут ніколи й не зникав. Беручи до уваги, що
Запоріжжя заселяли вихідці з тих регіонів, де писанкарство було широко
розповсюджене, писанки повинні були й за технікою виконання, і за зовнішнім
виглядом нагадувати ті, які створювались у рідних місцях переселенців – Полтавщини,
Київщини, Херсонщини та ін..
Писанки Слобожанщини
Так склалося, що на Сході України писанкарство пережило
найбільший занепад. Переселенці, різні за національним походженням, нехтували нашою культурою. Тому не випадково,
що майстрів дуже мало. Незважаючи на
це, писанки Слобожанщини становили великий інтерес для дослідників. Отут
зустрічаються такі орнаментальні мотиви, як «грабельки», «вітрячки», «дуб»,
дубовий лист зображується часто з жолудями.
Одночасно,
як на Донеччині, так і на Харківщині,
тепер поширені мотиви, занесені з Галичини. Але виконуються вони в
колориті, властивому саме Слобожанщині.
3.1. Традиції та обряди, пов’язані з писанкою
Яйце – це не тільки джерело життя,
родючості землі, багатства, але й
захисний засіб від усяких нещасть
стихійного характеру. Тому освячені на
Великдень писанки й крашанки отримують додаткову силу та стають оберегами протягом цілого року.
Коли родина поверталася з церкви після великоднього богослужіння, перед
святковим обідом усі умивалися водою, в якій лежала крашанка з червоним тлом.
Якщо в будинку була дівчина на виданні, то першою вмивалася вона, а наприкінці
забирала ці писанки, щоб бути красивою й рум'яною. Після такого умивання воду
вважали теж свяченою, тому не виливали абиде, а тільки під квіти, фруктові
дерева. Люди вірили, що така вода поліпшить ріст рослин. Обличчя можна очистити
від ластовиння, якщо гладити його першим яйцем, знесеним рябенькою куркою.
Писанками прикрашали будинок: їх вішали під іконами, а також вішали голубів
із видуток. До яйця прикріплювали хвіст і крила з паперу, а голову з воску чи
тіста.
Писанками поздоровляли з Великоднем. Усі в перший і другий Великодні дні
повинні були мати при собі писанку. Існував неписаний закон, кому й яку писанку
можна було дарувати: дітям – писанки зі світлими кольорами, хлопцям і дівчатам
- із червоним тлом, солярними знаками, хазяям дарували «сорококлинки»,
«спіралі». Людям похилого віку - із темним тлом. Останні ж писанки носили й на
могили померлим родичам. Виняток становили померлі діти: їм носили писанки з
білим тлом.
Під час молодіжних забав хлопці ловили дівчат біля церкви
й забирали в них хустки, а дівчата вимінювали їх на
писанки. Відкуповувалися писанками й від обливання водою, поклавши хлопцям у
цебра червоні яйця,
що символізували любов. Відкрито дарувати
хлопцю писанку не можна було. Але якщо все-таки дівчина це зробила, виходить,
вона хоче, щоб цей хлопець її посватав. Не взяти подаровану писанку – нанести
образу.
На другий день Великодня господиня, у будинку якої живе молода дівчина,
улаштовувала вечірку, куди сходилася молодь. Після танців кожна дівчина повинна
була подарувати хлопцю, що сподобався, писанку. За цими писанками молоді люди
ходили з будинку в будинок, а при зустрічі на дорозі обмінювалися ними. У цей
день молоді люди мали можливість придивитися до домашніх умов дівчин, щоб
вибрати собі наречену.
Старші люди ходили на могили
«христосуватися» з померлими: розбивали писанку об хрест і, приказуючи:
«Христос воскрес!», закопували її в
могилу. Розбиваючи писанку, кришили її на могилі з вірою, що родичі прилетять у
вигляді птахів і все з'їдять.
Був ще такий звичай ставити на стіл у будинку поруч з паскою тарілку, на
якій могилкою була насипана свіжа земля з пророслою зеленою травою, а навколо
неї стільки червоних крашанок, скільки в будинку вмерло родичів.
Якщо на Великдень померла дівчина, то в труні навколо голови, як весільний
вінок, викладали писанки, а дітям червоні яйця зав'язували у вузлик, щоб дитині
було чим грати на тім світі. По одній писанці клали в труну й іншим померлим на
Великдень.
Писанка захищала не тільки людину, але й свійських тварин. Щоб худоба була здорова, хазяїн проводив
крашанкою по спині кожній тварині, малюючи хрест і говорячи: «Христос
воскрес!». Потім давав яйце на корм худобі. Проти завдання шкоди худобі в яєчну
шкаралупу кладуть мак і свячене пшоно й
заривають у сінях за дверима. Чи в корови трохи зрізують правий ріг, насипають
у діру що-небудь свячене, у тому числі й шкаралупу крашанки, і забивають
кілочком. Писаночковою шкаралупою підкурювали розпухле вим'я корови. Яйце
охороняє від шкідливих тварин – мишей, вовків. Коли привезуть із поля снопи
хліба, то, поклавши навхрест чотири
снопи, кладуть під ними шкаралупу крашанок для захисту від мишей. Щоб вовки не
торкали худобу, треба обнести навколо пасовища перше яйце, знесене чорною
куркою, і залишити його в полі. Шкаралупу від крашанок і писанок використовують
також для знищення сарани та інших комах, закопуючи її на полях. Іноді писанки-видутки вішали в сараї для охорони
тварин.
Свячену писанку закопували в городі, вішали на гілки фруктових дерев,
просячи високого врожаю у Всевишнього. Починаючи будувати дім після Великодня,
у кути замуровували писанки. Їх також кидали через дах навхрест і закопували в
тім місці, де впаде, щоб захистити будинок від блискавки. При пожежі писанку
кидають проти вітру, щоб змінити його напрямок. Цікаво, що не тільки на
Великдень застосовували писанки. Коли народжувалась дитина, то її мама
«платила» писанками викуп за дитину хрещеній мамі.
Яйце також
служить важливим цілющим засобом на випадок хвороби. У Харківській губернії на
шию страждаючому від лихоманки вішають свячену крашанку. У Подільській губернії
від жовтяниці протягом трьох днів дають пити вранці яєчний жовток, а в
Харківській губернії засушують трохи свячених крашанок, розтирають жовток на
порошок, змішують із водою й дають пити. Від хвороби очей треба зварити яйце
круто, вийняти жовток, розрізати на дві частини та в ямочки жовтка посипати
цукром, коли жовток трохи охолоне, кладуть половинки його хворому на очі. На
Закарпатті вважали, щоб вилікувати опік, необхідно жовток яйця присмажити на
олії до золотавого кольору, перетерти й змазувати вражені місця. Для лікування
радикуліту потрібно свіже яйце настоювати 5 днів у есенції та втирати в спину.
За допомогою іншого засобу можна вилікувати виразку шлунка, для цього на 3
літри сироватки беруть 10 яєць із шкаралупою, півлітрову банку меду. Усе
необхідно перемішати, настоювати в темному місці при кімнатній температурі.
Пити по півсклянки перед їжею 3 рази на день. Лікуючи лишай, потрібно змазувати
вражені місця жовтком яйця, розмішаного з меленим просом. Дитячу хворобу
кишечника лікують, використовуючи яйця. Для цього потрібно взяти 1 склянку
насіння льону на один літр води. Кип'ятити 20 хв., додати 200 г меду,300 г олії вершкової та 6 яєчних
жовтків. Перемішати й прокип'ятити 20 хв., намазувати на хліб і їсти. При кашлі
пийте натщесерце курячі яйця. Гастрит із зниженою кислотністю лікується, якщо
на 200 г
теплого молока взяти 2 жовтки, 1 чайну ложку меду, 1 чайну ложку олії. Уживати
суміш перед їжею 3-4 рази на день два місяці. Одночасно пити мінеральну воду
(Закарпаття). Якщо потовкти шкаралупу яйця, додати порошок стокротки,
перемішати й уживати суміш, запиваючи водою чи молоком, можна позбутися
туберкульозу (Івано-Франківська обл.).
Щоб зміцнити кістки й скоріше вилікувати переломи, потрібно пити свіже
коров'яче молоко, їсти яйця й старе сало (с Петриківка, Дніпропетровська обл.).
Шкаралупа яєць також використовується від багатьох хворіб, наприклад, від
пухлини щоки, від наривів, від глистів; її дають породіллі під час пологів.
Навіть ганчірочки й рушники, якими обтирали писанки під час їхнього
виготовлення, одержують цілющу силу, їх зберігають, щоб підкурювати ними під
час хворіб.
У святковий день улаштовували забави з крашанками.
Гра «Ковзанка». Із
похилого місця котять яйця, намагаючись потрапити своєю крашанкою в чужу,
збиваючи її. Потрапиш – забереш чужу крашанку.
Гра «Набитки». Необхідно тримати крашанку
догори носиком і бити іншу зі зворотнього боку, чия крашанка розіб'ється з обох
боків, той програв і віддає яйце
переможцю.
Гра «Не заблукай». На відстані 10 кроків опускали яйце на землю.
Щоб його знайти, потрібно пройти цю відстань із заплющеними очима й узяти
голими руками. Якщо «заблукав», повинний віддати свою крашанку.
Гра «Хованка». Ховають
писанку в одязі. Хто відразу відгадував, де вона, забирав її собі, якщо ж
указував на порожню кишеню, то віддавав своє яйце.
Гра «Миньки навпомацьки». Гравець
із заплющеними очима бере в одну руку просте яйце, а в другу – писанку. Як
відразу відгадає, в який руці затиснута писанка,
забере обидва яйця, а якщо ні, то віддасть свою крашанку.
2. ВИСНОВКИ
Спостерігаючи, як у народній писанці відбуваються зміни в особливостях
орнаменту, колориту, техніки виконання, ми бачимо історію розвитку своєрідної
мініатюри протягом сторіч. Писанкарство
привертало увагу багатьох археологів, дослідників, учених. Одними із найбільших
центрів із вивчення, збирання, наукової обробки й пропаганди народного
писанкарства є музеї. Із метою вивчення та поширення цього мистецтва регулярно
проводяться на Україні з'їзди писанкарів, фестивалі, виставки, семінари,
конференції. Вивчають цей вид народної творчості в інститутах, гімназіях,
школах і дитячих садках. Створюються програми й методичні посібники з навчання
писанкарству.
Відвідування музею Писанки в Коломиї
Треба віддавати належне всім українським
писанкарям, що не тільки з усією душею, чистими помислами й любов'ю
ставляться до цього мистецтва, пишуть писанки, але й передають свої безцінні
знання й уміння дітям і талановитим учням, зберігаючи давні традиції й культуру нашого народу.
Писанкарство не переривало свій
розвиток у Карпатах, досить швидко ожило на Поділлі, Поліссі, Наддніпрянщині,
але дуже занепало на Причорномор’ї та Слобожанщині. Та останнім часом відкриваються
центри на Дніпропетровщині, Запоріжжі, Харківщині й навіть найвіддаленіших
регіонах: у Західних та Центральних куточках мальовничої України з’являються
писанки Луганщини та Донеччини.
Вивчення теми
«Писанкарство» дає можливість учням познайомитись з цією темою в історичному
контексті, таким чином дати можливість учням наблизитись до спадщини свого
народу.
Досвід показує, що тут
доцільно поєднати лекцію вчителя з даної теми з самостійною підготовкою учнів
до уроку та практичною діяльністю. Діти з великим задоволенням відшукують
додатковий матеріал по темі року, готують виступи. Для виконання практичної
роботи вчитель повинен ретельно продумати завдання, підготувати картки-завдання
для кожного учня, враховуючи індивідуальні здібності кожного. Виконуючи такі
завдання, учні знайомляться з основними групами символів української писанки,
із значеннями та зображенням їх на писанках, вчаться писати традиційні символи
на писанках. Така попередня робота підготує учнів до виконання наступних
завдань: до виготовлення традиційних писанок. Під час виготовлення писанки
вчителеві краще використати інструкційну картку. Такий вид роботи надасть
учневі більше можливостей для виявлення своїх творчих здібностей. Можна
сподіватися, що подальше вивчення розписів українських писанок відкриє дітям не
тільки безліч загадок праісторії східно - слов’янських народів, а й дозволить
краще зрозуміти джерела сучасного декоративного мистецтва України.
Якщо ми хочемо виховати
молоде покоління в українському національному дусі, необхідно дотримуватися
ряду педагогічних умов. Серед них такі:
Доступність дитячому
сприйманню дібраного матеріалу;
Сприятливий мікроклімат
спілкування між педагогами і дітьми на уроках і поза ними;
Доступність, педагогічна
доцільність пропонованих завдань;
Варіативність прийомів і
форм організації діяльності дітей;
Використання новітніх
навчально-виховних технологій.
Отже, треба використовувати всі засоби, всі сили і можливості, всі знання,
щоб надихнути дитину на творчість, дати повірити в свої сили, зацікавити та
навчити творити «з душею», продовжуючи традиції нашого народу – ось завдання
справжнього вчителя.
5. ЛІТЕРАТУРА
1.
Образотворче
мистецтво. – 1985.
2.
Українські
монументалісти: від кількості до якості. – «Декоративне мистецтво», 1985.
3.
Лебедева
В.Є. Радянське монументальне мистецтво – 1985.
4.
Художники-монументалісти
сучасного Харкова // Журнал «Образотворче мистецтво». – № 5, 1981.
5.
Монументально-декоративне
мистецтво в епоху НТР // Журнал «Образотворче мистецтво». – № 3, 1981.
6.
Автор: Катерина Філіпенко Джерело: http://www.pysanka.nm.ru/
7.
Науково-методичний
журнал «Мистецтво та освіта» // 1997 р. – № 2 – ст. 37–38.
8.
Науково-методичний
журнал «Мистецтво та освіта» // 1997 р. – № 3 – ст. 39–44. р. – ст.8–9.
9.
В.
Мірчук, І. Рудько, С. Вінцковський. «Легенди про писанку».// 2000 р.
10.
Образотворче
мистецтво. Програми для загальноосвітніх навчальних закладів України 5–7 класи.
// Тернопіль 2001 р.
11.
Альбом
«Українські писанки та їх символи». // Івано-Франківськ 1997 р.
12.
О.
В. Мірчук «Українське народознавство». // Київ «Освіта» 1992 р.
13.
Науково-методичний
журнал «Народне мистецтво». // 1998 р.- ст. 19–20.
14.
В.М.
Полевой, В.Ф. Маркузон, Д.В. Сарабьянов. Популярная художественная
энциклопедия. М.,1986 книга ІІ.
15.
Г.В.
Беда. Основы изобразительной грамоты. М. «Просвещение», 1981.
16.
А.А.
Жаборюк «Український живопис останньої третини XIX – початку XX століття» К.-О.
Либідь», 1990.
17.
Е.В.
Шорохов. Композиція. М.: «Просвещение», 1986.
18.
Г.В.
Беда. Живопись. Издательство «Просвещение», 1986.
19.
Д.Н.
Гоберман. «По Гуцульщине» Л. «Искуство», 1979.
20.
Я.Затенацький.
Українське мистецтво першої половини XXI століття. «Мистецтво». К.,1965.
21.
«Український
живопис» 100 вибраних творів. Альбом. К., «Мистецтво», 1989.
22.
А.П.
Яшухин. Живопись М. «Просвещение», 1985.
23.
Ю.Г.
Аксьонова, М.М. Меридова. Цвет и линия. М.: Советский художник, 1986.
24.
Андреев
А.Л. Место искусства в познании мира. М.: Политиздат, 1980.
25.
Волков
М.М. Цвет в живописи. М.: «Искусство», 1984.
26.
Беда
Г.В. Живопись и его изобразительные средства. М.: «Просвещение», 1977.
27.
І.В.
Долгополов Майстри і шедеври: Образотворче мистецтво, 1986–1987.
28.
Рисунок.
Живопись. Композиция: Хрестоматия: Учебное пособие для студентов худож. – граф.
фак. пединститутов. – М.: Просвещение, 1989.-С.78–133.
29.
Рисунок
и живопись. Руководство для самодеятельных художников. 3-е (сокр.) изд.- М.:
Искусство, 1976.
30.
Ковалев
Ф.В. Золотые сечение в живописи: Учебное пособие. К.: Высшая шк. Главное
изд-во,1989.
31.
И.Ф.
Смольников. Природа в системе эстетического воспитания. МД984.
32.
В.В.
Андреева «Что такое искусство?» М.Сов. худ.,1973.
33.
Киплик
Д.И. «Техника живописи»
34.
«Художники
Прикарпаття». К.: Мистецтво 1989.
Алексеев С.С. О колорите.
– М.: Изобразительное искусство
Як розписати писанку. Матеріал з книжки відомого
митця-писанкаря
Андрія Бондарука
Як розписати писанку
|
Додаткові
візуальні матеріали
Комментариев нет:
Отправить комментарий